Проблематика тривалого перебування українських біженців у Німеччині набуває актуальності у зв’язку з прогнозами щодо можливого завершення бойових дій в Україні. Водночас питання примусового повернення громадян, які отримали тимчасовий захист, залишається предметом обговорення серед правників, урядовців та органів імміграційної політики, оскільки воно торкається як юридичних, так і соціальних аспектів інтеграції біженців у новій країні. Яким чином держава планує регулювати перебування українців після завершення бойових дій, враховуючи чисельність, склад та потреби цієї групи населення?
Поточне рішення німецької влади
Як повідомив директор Берлінського управління з питань імміграції Енгельхард Мазанке, українські біженці в Німеччині не будуть змушені виїжджати з країни протягом короткого періоду після завершення війни, і жодних рішень про масове примусове повернення населення наразі не планується. Рішення ЄС щодо надання захисту українським біженцям було неодноразово продовжене і чинне до березня 2027 року, що дозволяє українцям перебувати на території Німеччини без необхідності приймати поспішні рішення щодо повернення.
Мазанке наголосив, що навіть якщо політична ситуація в Україні зміниться, у 2027 році неможливо буде організувати одночасне повернення понад мільйона людей протягом стислого часу, і будь-які спроби такого масового повернення на практиці є невиконуваними. За його словами, ситуація є унікальною для Німеччини, оскільки досвід імміграційних хвиль попередніх років, зокрема в 2015–2016 роках, був зовсім іншим за складом населення та структурою сімей.
Демографічні та соціальні особливості українських біженців
На відміну від попередніх хвиль біженців, до Німеччини переважно прибули жінки середнього віку з дітьми та професійним досвідом, тоді як чоловіки становили меншість. Така структура групи біженців формує специфічні виклики для інтеграції, оскільки забезпечення сімейних потреб та створення умов для стабільного проживання стає пріоритетом.
Мазанке зазначив, що прогнозувати частку українців, які можуть вирішити залишитися в Німеччині або повернутися до України, складно, проте досвід попередніх міграційних процесів свідчить про приблизно рівний розподіл між цими групами.
Водночас основними факторами, що визначають бажання залишитися, є не лише працевлаштування чи рівень освіти, а сімейні обставини та соціальні зв’язки, які формуються на новому місці. Зокрема, дослідження міграцій показали, що створення нової сім’ї та стабільного оточення є вирішальними для інтеграції, навіть більше, ніж кар’єрні перспективи.
Правовий статус та соціальна допомога
Українці, які виїхали за кордон через повномасштабну війну та отримали право на легальне перебування в Німеччині, можуть користуватися соціальною допомогою відповідно до німецького законодавства. Розмір і умови виплат залежать від фінансових можливостей держави та типу сім’ї. Так, станом на жовтень 2025 року в Німеччині проживало близько 1,26 мільйона українських біженців, з яких приблизно 700 тисяч мали право на соціальну допомогу, включно з 200 тисячами дітей.
Для самотніх дорослих без дітей соціальна допомога становить 563 євро на місяць, що відповідає сумам, які отримують безробітні німці. Сімейні пари отримують по 504 євро на особу, а на дітей виплата може становити до 390 євро. Крім того, держава забезпечує підтримку щодо житла та освіти для дітей. Нещодавні зміни у політиці соцдопомоги передбачають зменшення виплат до 441 євро для новоприбулих, які отримали тимчасовий захист після 1 квітня 2025 року.
Перспективи інтеграції та повернення
Отримання німецького громадянства через п’ять років проживання не створює обмежень для повернення в Україну та навіть може спонукати до прийняття такого рішення, оскільки формально громадянин має право на проживання та соціальні гарантії, що не залежить від рішень уряду щодо тимчасового захисту. Інтеграційні процеси будуть визначатися не лише наявністю роботи або знанням мови, а передусім стабільністю сімейних і соціальних зв’язків, які формуються на території Німеччини.
Таким чином, українські біженці отримують можливість планувати своє життя без ризику примусового повернення, а рішення щодо залишення чи повернення залежатиме від особистих обставин, сімейних пріоритетів та готовності адаптуватися до нового середовища.
