Війна, яка змусила мільйони українців залишити власні домівки, перетворила тимчасові рішення на затяжну реальність, у межах якої люди змушені будувати життя заново, не маючи чітких відповідей щодо завтрашнього дня. Для багатьох родин, які знайшли безпеку в Канаді, питання легального статусу поступово виходить за рамки бюрократичної процедури й стає визначальним фактором психологічної стабільності, можливості планувати освіту дітей, професійну реалізацію та повноцінну інтеграцію в суспільство. У зв’язку з цим, передає ІА “ФАКТ”, в Оттаві пролунала публічна заява, яка зосередила увагу на долі українських біженців і на тому, чи готова канадська держава запропонувати їм не лише захист, а й довгострокову перспективу.
Публічне звернення до уряду Канади
Конгрес українців Канади спільно із сенатором Стеном Кутчером звернулися до міністра імміграції, біженців та громадянства Лени Метлег Діаб із закликом створити реальний шлях до отримання постійного проживання для українців, які були змушені покинути свою країну через війну, розв’язану Росією. Про це було заявлено під час на пресконференції в Оттаві, де учасники наголосили, що мова йде не про абстрактні міграційні показники, а про конкретних людей, які за час перебування в Канаді вже стали частиною місцевих громад.
У своєму виступі сенатор Кутчер звернув увагу на моральний вимір ситуації, підкресливши, що уряд стоїть перед вибором, який визначає не лише імміграційну політику, а й цінності, на яких вона ґрунтується. Він зауважив, що українці, які рятувалися від війни, не обмежилися пошуком тимчасового притулку, а почали сприймати Канаду як дім, вкладаючи зусилля у власну адаптацію та життя своїх родин
Голоси української громади та особисті історії
Під час пресконференції слово отримали представники української спільноти, чий досвід надає проблемі людського виміру. Серед них була українка Гала Даркіна, яка разом із двома дітьми переїхала до Канади через війну, а також отець Тарас Кінаш, священник Української православної церкви в Оттаві, який упродовж останніх років став духовним наставником для багатьох переміщених українців.
Їхні виступи доповнили позицію Конгресу українців Канади, яку озвучив виконавчий директор організації Ігор Михальчишин, та аргументи, представлені Оксаною Зубрій, радницею сенатора Кутчера з питань України. Усі вони наголошували, що тривале перебування у статусі тимчасового захисту створює атмосферу невизначеності, яка особливо болісно позначається на родинах із дітьми, змушених жити між надією на стабільність і страхом втрати вже вибудуваного життя.
CUAET як рішення без горизонту майбутнього
Окрему увагу учасники пресконференції приділили програмі Canada-Ukraine Authorization for Emergency Travel, за якою тисячі українців отримали можливість швидко в’їхати до Канади. Ігор Михальчишин нагадав, що ще в жовтні 2025 року Конгрес українців Канади офіційно звернувся до уряду з проханням розробити механізм переходу від тимчасових віз CUAET до постійного проживання для тих, хто відповідає визначеним вимогам.
За його словами, допоки питання статусу залишається невирішеним, власники таких віз живуть у стані постійної тривоги щодо свого майбутнього, що ускладнює прийняття рішень про роботу, навчання та довгострокову інтеграцію. Заклик до уряду полягав у тому, щоб не відкладати це питання, адже зволікання лише поглиблює соціальну та психологічну напругу серед українських переселенців.
Між відповідальністю та вибором політики
Звернення Конгресу українців Канади та сенатора Кутчера фактично ставить перед канадською владою питання про те, яким чином держава бачить роль українських біженців у своєму суспільстві. Йдеться про людей, які прибули не з економічних міркувань, а рятуючись від війни, і які за час перебування в Канаді вже довели готовність працювати, виховувати дітей та брати участь у житті громад.
У цій ситуації надання шляху до постійного проживання постає не як виняткова поступка, а як логічний крок, що відповідає задекларованим принципам підтримки людей, переміщених унаслідок збройного насильства. Для українських біженців це рішення могло б стати можливістю вийти за межі тимчасовості та почати будувати майбутнє без постійного страху втрати права залишатися в країні, яка вже стала для них другим домом.