Після втечі з охопленого війною Маріуполя, Анастасія, Юрій та їхній син Кирило розпочали нове життя в американському містечку Бревард, штат Північна Кароліна, розповідає UADiaspora.
Втеча з Маріуполя
До 2022 року життя у Маріуполі було мирним і спокійним. Юрій працював на заводі, Анастасія займалась домашніми справами, Кирило ходив до школи. Та все змінилося в одну мить. Коли російські війська почали бомбардувати місто, 13 людей ховалися в підвалі родини, розділившись по різних адресах, щоб у разі трагедії хтось залишився живим.
«Ми прокидалися не тому, що настав ранок, а тому що щодня о тій самій годині літак скидав бомби на наше місто», — згадує Анастасія.
Будинок родини був пошкоджений снарядом, одна зі стін обвалилася. В березні 2022 року, з 12-річним Кирилом, вони вирішили втекти. На той момент близько 90% міста було знищено. Дорога була сповнена небезпек: мости підірвані, втікачів розстрілювали. Вони дісталися Литви, але залишити Україну було складно — мати Анастасії відмовлялася виїжджати, поки не дізнається долю свого іншого сина.
Новий дім і нова родина
Тим часом у США, житель Бреварда Кіт Маст зібрав команду волонтерів і зібрав $20 000 для підтримки української родини. Через знайомого Юрія, Маст вийшов на зв’язок із Анастасією та Юрієм. Уже через 10 днів після відеодзвінка родина прилетіла до Шарлотт 21 травня 2022 року в рамках програми Uniting for Ukraine. Через три тижні після прибуття в США у подружжя народилася донька Ніколь — громадянка США.
Перші три місяці родина жила разом із Кітом. Вони швидко стали ближчими, ніж просто знайомі.
«Це вже не лише я їм допомагаю — я сам щодня отримую щось від цієї родини. У мене тепер є фото внучки Ніколь у телефоні», — каже Кіт.
Особливий зв’язок склався і між ним та Кирилом, який сьогодні вчиться у старшій школі і поводиться як справжній американський підліток.
Життя в новій країні
Анастасія працює в їдальні коледжу, Юрій — автомеханік. Вона мріє відкрити українську пекарню й уже продає вареники й пироги на фермерських ринках.
«Якщо люди працюють, платять податки, поважають закон — не бачу причин, чому до них мають ставитися зневажливо», — каже вона.
Попри тимчасовий статус, родина намагається жити повноцінним життям. У червні вони подали запит на продовження дозволу на перебування в США, але відповіді ще не отримали. До травня 2026 року вони мають офіційний захист, але подальша доля — невідома.
«Звісно, ми боїмося депортації, бо бачимо новини, де людей зупиняють на вулицях і відправляють у імміграційні центри», — зізнається Юрій.
«Ми вже одного разу почали життя з нуля. І це було дуже важко. Якщо доведеться це пережити ще раз — не знаю, скільки людей можуть залишитися при здоровому глузді після цього», — додає Анастасія.
А поки що над їхнім будинком майорить український прапор поряд з американським: як символ любові до рідного та вдячності за нове.
