Європа знову фіксує помітне зростання кількості українських громадян, які шукають прихистку в межах Європейського Союзу. Попри те, що більшість країн уже адаптувала свої системи прийому біженців і спочатку очікувала поступового зменшення потоку, вересень 2025 року продемонстрував зовсім іншу тенденцію — стрімке зростання кількості заяв на отримання тимчасового захисту. Цей процес став не лише статистичним феноменом, але й віддзеркаленням глибших соціальних і політичних процесів, що впливають на українців, котрі опинилися між потребою безпеки та бажанням зберегти зв’язок із батьківщиною, пише ІА “ФАКТ”.
Зростання, яке змусило ЄС переглянути прогнози
За даними Євростату, у вересні 2025 року статус тимчасового захисту отримали 79 205 українських громадян, що на 49 відсотків більше, ніж у серпні. Такий показник став найвищим за останні два роки, починаючи з серпня 2023-го, коли спостерігалася попередня хвиля активних звернень. Експерти пояснюють різке зростання не лише загостренням ситуації в Україні, а й адміністративними змінами — зокрема, рішенням української влади дозволити чоловікам віком до 22 років безперешкодно виїжджати за кордон. Це послаблення кордонного контролю стало додатковим чинником, який збільшив кількість молодих заявників у країнах ЄС.
За підрахунками аналітиків, від початку осені в країнах Європейського Союзу перебуває близько 4,3 мільйона українських громадян, які користуються правом на тимчасовий захист. Ця цифра охоплює не лише тих, хто прибув нещодавно, а й осіб, котрі подовжують свої дозволи на проживання, прагнучи стабільності у країнах, де вже встигли створити нове життя.
Географія прихистку: хто приймає найбільше українців
Розподіл українських біженців у межах Європейського Союзу залишається нерівномірним. Найбільше навантаження традиційно несуть Німеччина, Польща та Чехія, які спільно прийняли понад 60 відсотків усіх осіб під тимчасовим захистом. На Німеччину припадає 28,3% загальної кількості українців, які отримали притулок у межах ЄС, на Польщу — 23,5%, а на Чехію — 9%. У цих країнах створені розгалужені системи соціальної допомоги, перекваліфікаційних програм та житлових субсидій, однак навіть такі розвинені механізми починають відчувати перевантаження через постійне зростання кількості нових заявників.
Інші держави — зокрема Іспанія, Італія та Нідерланди — демонструють більш помірне зростання кількості українців, однак і там дедалі частіше виникають питання щодо можливостей довгострокової інтеграції. Особливо це стосується житлового сектору, який у багатьох країнах уже працює на межі своїх можливостей.
Соціальний портрет новоприбулих
Євростат наводить цікаві демографічні дані: понад 98,4% усіх осіб, які отримали тимчасовий захист у вересні, становлять саме громадяни України. Серед них 44% — дорослі жінки, 31% — діти та підлітки, а 25,1% — чоловіки працездатного віку. Така структура зумовлена особливостями українського законодавства у сфері мобілізації, яке обмежує виїзд більшості чоловіків, а також природним прагненням сімей об’єднатися за межами країни. У результаті, значна частина тих, хто звертається по тимчасовий захист, — це матері з дітьми, які часто потребують додаткової психологічної та соціальної підтримки.
Експерти Євростату зазначають, що поточне зростання може бути частково тимчасовим і пов’язаним із завершенням літнього періоду, коли міграційна активність традиційно зменшується. Втім, стабільна тенденція до зростання, що триває вже кілька місяців поспіль, свідчить про глибші соціальні процеси — від невизначеності щодо перспектив війни до погіршення умов життя в прикордонних українських регіонах.
Виклики для Європи та перспективи для українців
Європейські країни опинилися перед необхідністю поєднувати гуманітарні зобов’язання з внутрішньою соціальною стабільністю. З одного боку, уряди декларують готовність продовжувати програми підтримки українців, з іншого — дедалі частіше лунають дискусії щодо навантаження на ринки праці, освіти та охорони здоров’я. Особливо гостро питання стоїть у країнах Центральної Європи, де кількість українських громадян перевищує показники попередніх міграційних хвиль останніх десятиліть.
Водночас у самому українському суспільстві наростає тривога через ризик демографічного виснаження. Відтік молоді, зокрема чоловіків до 22 років, викликає дискусії щодо можливих наслідків для відновлення країни після завершення війни. Українська влада перебуває у складній ситуації, намагаючись одночасно забезпечити оборону та не допустити гуманітарної катастрофи серед населення, яке втратило житло й засоби до існування.
Різке зростання кількості українців, які у вересні 2025 року отримали тимчасовий захист у країнах Європейського Союзу, стало черговим свідченням того, що війна продовжує впливати на долі мільйонів людей навіть поза межами України. Європа, яка взяла на себе роль гуманітарного щита, опинилася перед новими викликами — як соціальними, так і політичними. Підтримка біженців перетворюється як на прояв солідарності, так і перевірку зрілості європейської спільноти, здатної поєднати принципи гуманізму з прагматизмом у часи затяжної нестабільності.
