Живучи в США, українці часто помічають, як з часом змінюється їхнє мовне середовище. Ще вчора — вдома, на роботі, у крамниці, у транспорті — усе звучало українською. Сьогодні ж зовсім інше: англійська всюди, і навіть в голові. Через п’ять, десять, двадцять років після переїзду зв’язок з українською мовою не зникає повністю, але змінюється. І з цим доводиться жити, розповідає UADiaspora.
Мова як внутрішній простір
Для багатьох іммігрантів мова це більше, ніж засіб спілкування. Це пам’ять, інтонації дитинства, пісні з дому, фрази рідних. Українська мова залишається частиною внутрішнього світу навіть тоді, коли в повсякденному житті її замінює англійська. Інколи ця мова — як стара хата в селі, до якої нечасто приїжджаєш, але яка завжди стоїть на місці.
Люди розповідають, що перестають писати українською, бо «вже не впевнені, як правильно». Починають думати англійською, бо так легше формулювати. А іноді не говорять українською навіть вдома, бо діти не розуміють. І водночас — тужать за нею.
Забуті слова — не втрачені назавжди
Майже кожен українець, що довго живе за кордоном, має цю мить: шукає слово українською — і не знаходить. Воно ніби стоїть на кінчику язика, але зринає англійський відповідник. Це природно. Мозок адаптується. Частина лексики “засинає” без практики, але не зникає повністю. Достатньо кількох тижнів у середовищі — і вона повертається. А якщо не повертається, то з’являється інша, нова.
Українська мова іммігрантів часто не схожа на “правильну” літературну. Вона змінюється: з англіцизмами, локальними зворотами, спрощенням граматики. Але навіть у зміненій формі вона залишається мостом — між країнами, поколіннями, ідентичностями.
Мова як зв’язок із собою
Часто українська лишається там, де її не чекаєш: у снах, молитвах, внутрішньому діалозі. Іноді саме мова дає відчуття стабільності: у новій країні, де все невідоме, вона — як ґрунт під ногами. Батьки намагаються передати її дітям, навіть якщо ті відповідають англійською. Хтось заводить щоденник українською, навіть з помилками. Хтось читає вголос собі, просто щоб почути звук рідної мови.
Що з цим робити?
Не обов’язково робити щось, що вам не подобається, чи взагалі будь-що в цьому напрямку. Але якщо хочеться зберегти зв’язок, варто:
- Говорити українською вдома, навіть якщо іноді перемикаєтесь.
- Дивитися фільми або слухати музику українською — не з обов’язку, а для задоволення.
- Знаходити однодумців: спільноти, клуби, групи в соцмережах.
- Передавати мову дітям, не як тягар, а як бонус — ще один інструмент для розуміння світу.
Мова жива і дихає разом із нами. І навіть якщо ви втратили частину слів, інтонації, граматику — це не означає, що ви втратили українську. Вона досі з вами — в тому, як ви згадуєте, як мовчите, як думаєте.
