Це найважливіший фольклорний конкурс у Польщі. 27-29 червня у Казимежі над Віслою проходив Загальнопольський фестиваль капел та народних співаків. Найвищу нагороду – Золоту Башту в категорії «співочі колективи» – отримав на ньому український фольклорний ансамбль «Добрина» з Білостока.
Одним із цьогорічних репрезентантів Підляського воєводства на найпрестижнішому конкурсі фольклору в Польщі стала білостоцька «Добрина», яка посіла одне з двох перших місць у категорії «співочі ансамблі» під час Огляду капел та народних співаків Підляського воєводства, що відбувся в травні в Курпійовському музею в Новогрoді. Це вже була друга номінація на фестиваль у Казимежі – вперше «Добрина» поїхала на конкурс в 2017 році та зайняла тоді друге місце. І хоч друга премія – пристойна, величезним успіхом завершився цьогорічний виступ, під час якого «Добрина» виспівала гран-прі. Для її учасників це велика радість, оскільки Башта є символом перемоги та визнанням для найкращих виконавців, передає Наше Слово.
«Я просто в захваті. Башта – це вершина нашої діяльності, того, що ми робимо, – коментує керівниця колективу Олександра Іванюк. – Вона дала нам зрозуміти, що ми йдемо в правильному напрямку, що ми добре відтворюємо традицію і передаємо її глядачам. Для нас це справді історична подія».
«Ми дуже щасливі, – додає Анна Паб’ян, учасниця гурту. – Звичайно, що хотілося здобути найвищу нагороду, але Башта це просто здійснення наших мрій».
«Добрина» з Білостока складається з молодих ентузіастів українського фольклору. Останнім часом гурт експериментує з іншими музичними жанрами, прикладом чого є спільний проєкт Олічки, тобто керівниці колективу, з білостоцьким репером Максімом. Їхня пісня «Z dobrego rodu» («З доброго роду») – це приклад того, як можна поєднати давнє з сучасним. Проте ансамбль весь час залишається вірним місцевій співочій традиції.
«”Добрина” співає пісні з Підляшшя, – говорить Анна Паб’ян. – Раніше ми співали також пісні з України, але зараз стараємося співати тільки українські пісні з нашого регіону, і це пісні з околиць Черемхи, Більська та Кліщель».
Нічого й дивного, що учасники гурту вибрали до Казимежа суто регіональні твори, які виконали зі збереженням як української говірки, так і традиційної манери виконання. Окрім того, вони відшукали у старих скринях «саяни», тобто традиційні підляські спідниці, а також поміняли сорочки – куплені в крамницях в Україні заміняли на інші з ручною вишивкою.
«По-перше, важливими є регіональні костюми, – говорить Олександра Іванюк, – адже це має бути презентація свого регіону і традиції, яка вже зникає. А по-друге, репертуар має бути різноманітним і з різних циклів року. Ми на конкурс вибрали пісню, яку виконують тільки на Підляшші – рогульку з Доброводи та нашу місцеву ліричну пісню».
Учасники колективу підкреслюють, що попри хвилювання вони старанно підготувалися до виступу. Тож не дивує такий успіх.
«Думаю, що наш виступ є дуже важливим не тільки для нас, але й для всіх ансамблів, які не співають польською мовою, – підсумовує Анна Паб’ян. – Це важливо, щоб всі побачили, що мова меншин може звучати на серйозних фестивалях і що співаючи нею можна вигравати найвищі нагороди».
Зараз у Казимежі українська та інші «меншнні» мови звучать майже кожного року, у великій мірі – дякуючи українським підляським колективам. Проте в минулому це не було таким очевидним, а виконавці, наприклад, з Південного Підляшшя перекладали пісні з «хахлацької», тобто місцевого варіанту української, на польську мову. Це помінялося в 2010 році, коли вперше по-українськи, як представниця Підляського воєводства, заспівала «Родина» з Дуб’яжина, зайнявши зразу перше місце. 12 років пізніше, в 2022-му, дуб’яжинці під керівництвом Єлизавети Томчук дочекалися в Казимежі Золотої Башти. А ще три роки пізніше їхній успіх повторив інший український колектив з Підляшшя – «Добрина» з Білостока.
