Європейські суспільства, які у перші місяці повномасштабної війни в Україні демонстрували безпрецедентну готовність до солідарності, поступово входять у фазу складного переосмислення власних можливостей, страхів і політичних орієнтирів. Польща, яка стала одним з головних напрямів для українців, які рятувалися від бойових дій, за кілька років пройшла шлях від емоційної відкритості до стриманого, а подекуди й напруженого співіснування. Ця трансформація не є одномоментною і не зводиться до одного чинника, адже формується на перетині політичних рішень, суспільних дискусій, економічних викликів і накопиченої історичної пам’яті.
Про це повідомляє ІА “ФАКТ”.
Подія, яка оголила нову реальність
Показовим для розуміння змін у настроях став інцидент у Щецині, де українка Валерія Холкіна, перебуваючи з родиною у звичайній побутовій ситуації, зіткнулася з агресією лише через те, що спілкувалася українською мовою.
Зауваження незнайомця, яке переросло у фізичний напад, стало не ізольованим випадком, а симптомом середовища, у якому мовна чи культурна відмінність дедалі частіше сприймається як подразник. Контраст із 2022 роком, коли польські міста масово відкривали свої домівки для українців, у цій історії виглядає особливо різким. Про це йдеться в матеріалі The Guardian.
Кількісний масштаб і тривалість присутності
За оцінками на вересень 2025 року, в Польщі проживає близько мільйона українських біженців, значна частина яких оселилася в країні ще до початку повномасштабної війни. Для багатьох із них Польща стала не тимчасовим прихистком, а простором життя, роботи й виховання дітей.
Саме тому слова Валерії про те, що вона почувається інтегрованою у польське суспільство, але не очікувала втручання у приватне мовне спілкування, відображають глибше розчарування людей, які вважали, що їхня присутність перестала бути винятком і стала частиною соціальної норми.
Падіння підтримки у цифрах і настроях
Соціологічні дані фіксують суттєву зміну громадської думки: рівень підтримки прийому українських біженців у Польщі знизився з 94% у перші місяці війни до приблизно 48% наприкінці 2025 року. За цими цифрами стоїть не лише втома суспільства від тривалої кризи, а й активізація політичних дискусій, у яких питання міграції дедалі частіше подається крізь призму загроз і конкуренції за ресурси.
Важливу роль у цьому процесі відіграє і дезінформація в інтернеті, де окремі історії подаються як узагальнена характеристика всієї спільноти.
Повсякденний досвід українських родин
Зміна атмосфери відчувається не лише у резонансних інцидентах, а й у дрібних деталях щоденного життя. Підприємниця Альона з невеликого міста на заході Польщі звертає увагу на те, що її діти почали уникати української мови на вулиці, побоюючись реакції оточення. Якщо раніше акцент сприймався з доброзичливою цікавістю, то тепер він дедалі частіше стає приводом для напруження, що змушує родини коригувати свою поведінку навіть у звичних ситуаціях.
Відчутний вплив на суспільні настрої має і політичний курс країни після обрання у червні 2025 року президентом Польщі Кароля Навроцького, чия риторика змістила дискусії щодо міграції у більш жорсткому напрямі. У публічному просторі почали частіше з’являтися образи українців як групи, що нібито отримує надмірні вигоди, а це, своєю чергою, підсилює відчуття несправедливості серед частини польського населення. Як зауважує аналітик Пйотр Бурас, у суспільстві поширюється переконання, що моральний обов’язок допомоги вже вичерпано.
Особливу роль у загостренні ситуації відіграють соціальні мережі, де негативні стереотипи поширюються швидко і без належної перевірки. Представники Українського дому у Варшаві звертають увагу на те, що з літа 2025 року кількість звернень щодо реальних нападів зросла, а межа між онлайн-агресією та фізичним насильством стала менш чіткою. Цей процес створює атмосферу невпевненості, яка впливає на психологічний стан біженців навіть за відсутності прямого конфлікту.
На тлі сучасних подій знову актуалізуються складні сторінки спільної історії, зокрема спогади про Волинську трагедію, які для частини польського суспільства залишаються болючими і емоційно насиченими. Хоча ці події належать до іншої епохи, їхнє використання у публічних дискусіях підсилює поляризацію і ускладнює пошук спільної мови у теперішніх умовах.
Водночас досвід українців у Польщі залишається нерівномірним. У великих містах, зокрема у Варшаві, багато біженців, як-от Анастасія Железняк з Кривого Рогу, продовжують відчувати підтримку і бачать перспективи для життя та роботи, навіть стикаючись із хвилями негативних коментарів в інтернеті. Ця різниця між регіонами підкреслює, що ситуація не є однозначною і залежить від локального контексту.
Економічний внесок і майбутні обмеження
За даними досліджень, рівень зайнятості серед українців у Польщі коливається в межах 75–85%, що перевищує відповідні показники серед польського населення. Попри це, уряд готує законопроєкт про поступове згортання спеціальних механізмів підтримки, запроваджених у 2022 році, що свідчить про намір перевести українських біженців у загальний правовий режим без окремих пільг.
Сукупність цих процесів формує складну картину, у якій польське суспільство балансує між визнанням реального внеску українців і зростаючим відчуттям внутрішнього виснаження. Для самих біженців це означає необхідність адаптації до нових умов, де підтримка більше не є безумовною, а питання безпеки, гідності й довгострокового планування набувають особливої ваги.