11 листопада у Дубліні журналісти запитали Володимира Зеленського про українських чоловіків мобілізаційного віку, які живуть за кордоном. Президент відповів, що хотів би бачити їх в Україні, і одразу додав: це «дуже складне питання, тому що існує багато різних причин, з яких люди поїхали» (Kurs.com.ua). Він нагадав про сім’ї, які війна розділила на роки: чоловіки лишилися вдома чи на фронті, жінки з дітьми виїхали, і частина з цих сімей уже не вціліла. На зустрічі з прем’єр-міністром Ірландії Міхолом Мартіном Зеленський окремо подякував ірландцям за те, що прийняли тисячі українців (Офіс Президента).
Ця відповідь мала два виміри — очікування і визнання складності. В інформаційному просторі наступного тижня лишився переважно перший. За даними постійного відстеження відкритих джерел, яке веде дослідницько-аналітична група InfoLight.UA, з 9 по 15 листопада про чоловіків за кордоном вийшло 2281 публікація — майже вчетверо більше, ніж у середній тиждень жовтня. Найпопулярніший допис про заяву в Дубліні в одному з найбільших Telegram-каналів набрав понад 600 тисяч переглядів.

Тиск ззовні вже є. Бракує запрошення
Для чоловіка, який живе в Ірландії, Польщі чи Німеччині, ця хвиля накладається на зміни, які він відчуває особисто. Рада ЄС продовжила тимчасовий захист для українців до 4 березня 2028 року, але з серпня 2026 року ті, хто звертається по нього вперше, у низці країн мають підтверджувати виконання військових обов’язків, звільнення від них або законне право виїхати (Kyiv Post). Консульські послуги для чоловіків призовного віку прив’язані до військово-облікового документа (УНІАН). Важелів тиску стає більше. Але тиск відповідає лише на питання «що буде, якщо не повернуся», а не на питання «що буде, коли повернуся».

Саме друге питання вирішує. За оцінкою Інституту демографії та досліджень якості життя НАН України, за кордоном перебувають до 5,8 мільйона громадян (#Повернення). Проєкт «Повернення», який ГО «Фонд сприяння демократії» реалізує за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні разом із партнерами — InfoLight.UA, Центром безпеки та розвитку і Центром національного відродження, — досліджує настрої українців за кордоном. У межах опитування було опитано понад 800 людей і проаналізовано сотні їхніх спільнот (ФСД). Серед ключових чинників повернення дослідники назвали реформу мобілізації, боротьбу з корупцією, розвиток оборонного сектору, прозоре врядування і можливості професійного розвитку. Найперспективнішою групою виявилися висококваліфіковані фахівці віком 35–45 років, які зберігають тісний зв’язок з Україною. За оцінкою дослідників, комплексна програма повернення може стимулювати репатріацію 2–2,5 мільйона людей у середньостроковій перспективі.

Інакше кажучи, людей, які поїхали, тримає за кордоном не лише страх, а й невизначеність: на яких умовах вони повертаються, чи буде строк служби, чи дотримає держава слова. Ці самі питання ставлять і чоловіки, які живуть в Україні. Онлайн-опитування, проведене в межах дослідження трансформації сектору безпеки і оборони ФСД та InfoLight.UA (поле ще триває), показало: серед цивільних на військовому обліку частка тих, хто категорично відмовляється від служби, між опитуваннями 2025 і 2026 років впала з 39% до 8%: відтоді держава вперше запропонувала контракти з визначеними строками. Водночас 74% не вірять, що держава дотримає обіцянки про відстрочку після контракту. Правила працюють, недовіра — гальмує.
Як говорити, щоб чули
Перше правило — відокремлювати людину від держави. Претензії можна і треба адресувати конкретним рішенням, відомствам і посадовцям, але не Україні як такій. Коли розмова про повернення перетворюється на суміш образ на державу й погроз людям, виграє лише ворожа пропаганда, яка роками розповідає, що повертатися нема до чого.
Друге — говорити про правила, а не про облаву. Людина за кордоном має отримати зрозумілу відповідь: що з нею буде на кордоні, як стати на облік, які є підстави для відстрочки, які існують контракти з визначеними строками і що гарантує держава після них. Частина цих відповідей уже є: постановою Кабміну № 768 запроваджено контракти на 10 і 14 місяців, а для людей із запасу з бойовим досвідом — від шести місяців, із гарантованою відстрочкою після служби (Міноборони). Закон про строки служби для всіх, за словами заступниці міністра оборони Любові Галан, підготовлено в кількох версіях (LB.ua). Що швидше він з’явиться, то чеснішою буде розмова з тими, хто за кордоном.
Третє — визнавати причини. Президент сам сказав, що люди їхали з різних причин. Хтось вивозив дітей, хтось доглядав батьків, хтось виїхав законно і залишився, коли правила змінилися. Розмова, яка починається з визнання цього, має шанс тривати. Розмова, яка починається з «ухилянта», закінчується на першому ж слові.
Четверте — пропонувати роль, а не лише обов’язок. Для фахівців 35–45 років, яких дослідження називає найперспективнішою групою, Україна сьогодні — це оборонна промисловість, відбудова, цифрові державні сервіси. Повернення має виглядати як вхід у спільну справу, де є місце для їхніх знань, а служба — як частина цієї справи з чіткими правилами, а не як пастка без виходу.
Держава вже сказала, що чекає. Тепер їй варто сказати, на яких умовах. Проєкт «Повернення» і надалі збиратиме відповіді на ці запитання — і передаватиме органам влади те, що говорять самі українці за кордоном.
Публікації зібрано автоматизованою системою моніторингу відкритих джерел; в окремих записах вона може помилятися. Дані опитування 2026 року попередні, поле ще триває.
Публікацію створено в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії», що реалізується ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Фонд сприяння демократії» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Головне зображення згенеровано за допомогою ШІ.




